Home

Advertisement

О СДВГ и волшебниках

  • Nov. 11th, 2009 at 11:11 PM
Дали мне почитать тут книжку о том, как открыть в себе волшебника, авторство Чопры. Люди читают книжки, прикладывают усилия, чтобы избавиться от внутреннего диалога, чтобы обрести "невинность", чувствовать себя в любом дереве и т.д. Чем больше читаю, тем больше мне кажется, что книга о Саше, о СДВГ (синдром дефицита внимания).

 - Мама, когда я смотрю на белую стену, я вижу вспышки синего, красного цвета, о - фиолетового, зеленого, и все так кружится, перемешивается, вспыхивает.

Человек, который отвлекается от мира, глядя на белую стену. Человек, обладающий бессмертием и вне времени. Каждый день начинается и тянется бесконечно, он в нем плавает и тонет, в нем нет никаких с пяти до семи, никаких зацепок. В нем есть только внезапно, нежданно наступившая темнота. В нем нет заботы, никаких важных ответственных дел, потому что они размазываются куда-то в бесконечность, в прекрасное "потом". И когда наступает вдруг спрос - а где же выполненное дело? - он страшно и искренне сожалеет, что дело не сделано, но недолго - его внимание увлекает белая стена или просто шум в его ушах...или это шелест невидимых ветвей... или это стрекот несуществующих цикад...
Сегодня около 4 часов дня какой-то человек вышел из квартиры, вызвал лифт и обнаружил в нем змею. Он был очень нерад.

Это мои нормальные дети заблудились в своих намерениях, спускаясь со змеей в гараж, отвозить к змееведу. Я ехала во втором лифте, и дети по дороге пропали. В конце концов дверь их лифта открылась - террариум со змеей приехал, детей нет. Где-то вверху по шахте знакомые вопли и визги, незнакомые недовольные голоса.

Я хватаю террариум, поднимаюсь искать детей. По дороге лифт останавливается в холле, и я как волк из "ну погоди" сталкиваюсь с нашей консьержкой-носорогом в униформе. В руках у меня змея. Консьержка изначально на моей стороне, потому как я однажды сочувственно выслушала, что кто-то там "бич". Она начинает - "о, а тут разорались - змея, змея, а это же малюсенькая такая... о-го!" Дверь закрывается, я уезжаю.

Я просто хочу уехать отсюда с минимумом потерь, но дети мои очень дорогое удовольствие. Один сломал душ, второй угробил оба матраца своим энурезом, покрасил шоколадом местный плед, сбросил с балкона кому-то почти на голову паравозик, весь балкон в соплях жидкого серпантина из баллончика. Дети проломили кровать. У одного трижды шла носом кровь на все возможные пористые поверхности, второй заклеил двумя рулонами скотча все обычные двери, раздвижные двери, дверцы, ящички, ручки и выключатели во всей квартире, включая духовку и стиральную машинку. Звонок от менеджера квартир насчет змеи - за несанкционированных домашних животных полагается штраф. Я вру, что змея просто приходила в гости. Мне стыдно, что менеджер принимает мое вранье, но мне ужасно не хочется платить штраф еще и за это.

Я укладываю одного спать, а второго очень прошу не делать _ничего_, потому что что бы он не делал сегодня, приводило к проблемам, убытками и расстройствам. Некоторое время царит тишина. Я прохожу мимо дальней ванны, дверь открыта, почему-то зажжен свет. Мне показалось, что что-то скрипнуло. В этой ванной я не была, с тех пор как мы вернулись домой. Воображаю, что там прячется менеджер, чтобы застукать нас со змеей. Опасливо открываю дверь, громко спрашиваю - тут кто-то есть? Никого. Отдергиваю штору в ванной - никого. Фух. И вдруг из тумбочки доносится глухой голос - Мама, это я тут. ААААААААААААААА! Это он решил поместить себя в тумбочку, чтобы не наделать новых проблем.
Помню, кто-то сказал, будто шутка, сказанная во второй раз, является пошлостью. Но и пошлости эти вызывают с каждым разом все новые чувства, превращаются в инструмент самопознания.

Сначала достаточно затертую шутку начинаешь ожидать. Например, сегодня у змееведа:"В моем доме живут только рептилии, никаких млекопетающих". Вот сейчас он пошутит насчет своих детей. ".. . кроме кота и моих двух дочек".

Когда-то в первый раз мне было смешно. Потом мне было тошно и скучно. Некоторое время я прожила в этой скуке и тошноте, довольно долгое время. Особенно тошно было от русских шуток среди русских друзей, вворачивающих в подходящий моментик не то, чтобы однообразные и предсказуемые шутки, а _одни и те же_ шутки. Это как слушать одну и ту же пластинку,  изо дня в день - день сурка. Я очень долго не любила и сторонилась людей, особенно русских.

Потом наступил следующий уровень реакции. Каждый раз, когда я чувствую приближение старой шутки и кто-то исполняет ее, меня это не раздражает, я не спешу перебить ее, даже больше - я начинаю улыбаться и даже смеяться. И все в том, что человек как будто оголяется, я остро чувствую его временность, ранимость, беззащитность, и дальше - единение с ним, может даже братскую любовь. Своей попыткой пошутить, он открывает свои слабые места и протягивает ко мне свою руку, он всего лишь хочет внимания и любви, и это трогательно, и его хочется обнять. Ему хочется ответить чем-то хорошим, и я улыбаюсь и смеюсь, и не важно, что не шутке.

Ох і женщина!! ОГОНЬ!!!

  • Nov. 12th, 2009 at 3:29 AM


немає слів! Думала що ніде окрім подіуму це взуття не побачу. аж тут паді...

Nov. 12th, 2009

  • 3:28 AM
Одной из главных задач витамина B12 является производство метионина, который в нашей психике дирижирует такими чувствами, как доброта, любовь, ощущение радости.

менавіта дабратой і радасцю сустрэла мяне, удрызг там, помніце, хворую, Таня. здымай штаны, сказала яна і ўзяла шпрыц. божа, вы і не зналі такіх атлічных уколаў, як робіць Таня. фінальным акордам чумавога прыезду УСІХ сюды, які цягнецца апошнія сто год, стала прапажа аляксандрынага станіка са стразамі, які ўранку разам з Таняй паехаў папіць кавы ў Вільні.

мне яшчэ раз прыехаць? - з выклікам спытала Сяцко і прыехала яшчэ раз проста пасярод кухні. хто будзе правадніцай, наце анучу працірайце дзверы! недзе ў вечнасці завісаюць моманты, калі з мяне сыплюцца, помніце, пацеркі з-пад гора-кофты, альбо вот калі мы вісім усе на сяцко, і яна вечна прыехала. і гэта, як фотаздымкі, накладзеныя адзін на адзін, адразу. усё, што харошае, помніцца сіяюшчай крыштальнай вазай, а колькі іх дораць у гэтым жыцці!

сёння мы скупілі на вельмі ўмераную суму грошай цэлую планету, і я адчуваю сябе агентам куперам, які свеціцца і расказвае анекдот пра пінгвінаў, тым больш што мяне, як і яго, пастаянна перапыняюць. бываюць нюансы, ну але.

Nov. 12th, 2009

  • 3:18 AM
НАПАДАЙ НА АГИТАЦИЮ ХИМЕР!!!



7-го ноября 2009 «неизвестные городские партизане» атаковали агитационные биг-борды кандидатов в президенты на выборах 2010 и распространили заявление, согласно которому данная акция является протестом, в частности, против задержания 52-летнего жителя Сум, который испортил биг-борды одной из политических сил у себя в городе в сентябре этого года.

Indymedia напоминает, что 29-го сентября сотрудники Службы Безопасности Украины (!) арестовали 52-летнего безработного во время его нападения на один из биг-бордов. Его тут же обвинили в «посягательстве на украинские ценности» и повесили статью 296 УК Украины (хулиганка). «Пострадавшие» политические силы требуют максимально жесткого наказания по этой статье - 5 лет лишения свободы.

Стоит ли говорить, что ответом на подобный рык режима должны стать точечные и перманентные акции протеста по всей Украины, в рамках которых городские рекламные носители, транслирующие политическую рекламу любой силы должны подвергаться порче и расстрелам?

Расстреливайте политические биг-борды! Срывайте со столбов политические плакаты! Разбивайте политические лайт-боксы!

Краска - кровь протеста. Камень - пуля сердца.

Tags:

У [info]Божены Рынской много друзей-олигархов. Ну если и не олигархов, то представителей крупного бизнеса, скажем так. И вот сегодня один из них сказал ей мечтательно:

"Если президент издал бы указ об аресте Путина и Сечина, то фондовый рынок наш на другой же день взмыл вверх так!"

Nov. 12th, 2009

  • 2:51 AM
поразительная тенденция у певиц на экранах - петь что-то вроде "забудь меня", "уходи", "я тебя не люблю" - и при этом так мять сиськи и елозить промежностью по поверхностям, что сразу ясно - дада, всё именно так.

Профессор математики

  • Nov. 12th, 2009 at 3:38 AM

Луис Уолхейм (Вольгайм?). Думаю, многие помнят его физиономию по "На западном фронте без перемен".
А фильм "The Racket" (1928), в котором он играл крупного гангстера, Браунлоу называет "самым важным гангстерским фильмом немой эпохи". Хотя сам Браунлоу на момент написания книги фильм не видел, сохранившуюся копию нашли всего несколько лет назад. А кто-нибудь смотрел? В сети я пока не нашел.

Tags:

восень і я

  • Nov. 12th, 2009 at 2:20 AM
Выграбаючы старажытнымі іржавымі граблямі лісьце з алёсаўскага саду пад кволым антыдэпрэсіўным дажджом, прыгадаў свой даўні нашаніўскі опус: http://www.nn.by/index.pl?theme=nn/2003/37&article=14
А наагул. Нішто так не супакойвае расхістаныя нервы, як салодкі дым з коміну, які ўдыхаеш, стоячы пасярод позьняе восені...

Одного вечора...

  • Nov. 12th, 2009 at 1:13 AM
Вечір, мокрий асфальт
Кілька покинутих душ при дорозі
Я іду наодинці здіймаючи в серці гвалт
Бо ти моя меланхолія мої сльози

Я не хочу нікого бачити!
Я не хочу нікого чути!
Я не знаю як себе пробачити.
Я не знаю як мені бути...

Чи забути тебе ненароком?
Чи нам поділити серце?
Та може накинутись оком
На ту що відкрила дверцяТа

..поради нашепчуть скорі морози
Що поглинуть міста очікувано
І заразять душу некрозами
Їх не вилікувати аптечними ліками

Намалюй просто сонце серпневе
Тепле-тепле з солоним присмаком
Ну а далі піду вже без тебе
З романтично ліричним вислугом

Поброжу я міськими дворами
Налякаю чужі розставання
В цьому ритмі ще жити роками
Ну а поки кидаю страждання

В той же вечір у теплих кавярнях
Кілька знайдених тіл за столами
Я не знаю хто з нас крайній
Не розкажуть про це і реклами

5.11.09 19:15

ай да Альгерд...

  • Nov. 12th, 2009 at 2:03 AM
прачытаў свабодаўскі форум. з асалодай і ўвесьчасным неўразуменьнем ад таго, што Альгерд на гэную экзэкуцыю пагадзіўся...
з адным толькі не пагаджуся. "лісты зь лесу" ўсё ж моцная кніга. вось жа, нейкім таемным чынам ува мне спалучаюцца самыя цёплыя пачуцьці і да Бахарэвіча, і да Севярынца. п'ю за іх здароўе!

Лісты з-пад коўдры

Вершы

Хадановіч Андрэй

"Лісты з-пад коўдры" - гэты назоў узьнік, калі рыхтаваўся ўкраінскі пераклад гэтага зборніка. Ён выйшаў раней за беларускі. Яму бракавала глябальнай "фішкі", і тады ўзьнік гэты назоў. Гэтая адсылка да Каліноўскага прамаўляе пра новую генэрацыю творцаў, якія гавораць не ад нейкага зьбіральнага "мы" (народ, нацыя, рух, адраджэнцы й да т.п.), а ад сябе саміх. Якія ня сеюць разумнага, добрага, вечнага, бо з гэтым лепш спраўляюцца сьвятары, навукоўцы, дыктары БТ... Гэта голас цалкам прыватнага чалавека, які ня вучыць жыць, бо сам ня ведае, як гэта робіцца. Вядома, кожным тэкстам аўтар спрабуе адказаць на глябальныя пытаньні, але гэты адказ слушны толькі ў пэўны момант, а абсалютных слушнасьцяў, здаецца мне, не бывае. Ліст з-пад коўдры, як мэтафара паэзіі, — гэта такі сабе ліст шчасьця, які ты атрымліваеш, перапісваеш, рассылаеш па дваццаці адрасох, і будзе табе вялікае шчасьце! Нармалёвы культуртрэгер мусіць рассылаць такія лісты шчасьця (натуральна, нікога не абцяжарваючы перапісваньнем). Цяпер кампутары, і ня трэба нічога перапісваць. Задача й прыемнасьць — ствараць і пашыраць. Ня толькі ж гербалайфу памнажацца! Можна памнажаць усё тое радаснае, крэатыўнае й на сёньня экзатычнае, што робіць чалавека чалавекам, а пасьля ўжо беларусам, інтэлектуалам, паэтам, паштаром шчасьця. (З размовы карэспандэнта газэты "Наша ніва" Сьвятлана Курс з аўтарам "Лістоў з-пад коўдры" Андрэем Хадановічам) Болей...


Бэрлібры

Гісторыя ў чатырох фільмах

Хадановіч Андрэй

Тэрмін “бэрлібр” прыдумалі мае сябры Ўладзімер Арлоў і Марыйка Мартысевіч для маіх бэрлінскіх вэрлібраў. З таго часу я яшчэ пару разоў пабываў у Бэрліне дый іншых гарадох, дзе працягваў пісаць у азначаным жанры. Скончылася тым, што “бэрлібры” сталі прыдумляцца нават у Менску. Карыстаюся нагодай выразіць удзячнасьць свайму калегу па жывым дзёньніку _kum_, без дапамогі якога гэта кніжка зьявілася б значна пазьней, а таксама бэрлінскаму “Літаратурнаму Калёквіюму” й кракаўскай “Віле Дэцыюса”, безь якіх гэта наагул была б зусім іншая кніжка. Болей...


Землякі, альбо беларускія лімэрыкі

Лімэрыкі (пэданты ставяць націск на першым складзе) — паэтычны жанр, выпрабаваны гісторыяй. Паводле паданьняў, яны паходзяць з Ірляндыі, з аднайменнага места Лімэрык (ці Лімрык), жыхары якога пяялі жартаўлівыя песьні й спаборнічалі гэткім чынам у бязглузьдзіцы. Іншыя спробы вытлумачыць этымалёгію назову "лімэрыкі" не вытрымліваюць крытыкі. Першапачаткова лімэрыкі існавалі ў фальклёры, а пасьля трывала атабарыліся ў ангельскамоўным (і ня толькі) красным пісьменстве. Вялікі дзякуй Эдварду Ліру, які ў сярэдзіне XIX ст. напісаў "Кнігу бязглузьдзіц" — шэдэўр ангельскай паэзіі абсурду. Кніга складалася менавіта зь лімэрыкаў і адразу выклікала шмат перайманьняў. Гэты літаратурны гатунак дажыў і да нашага часу. Ён традыцыйна ўспрымаецца як жанр дзіцячай літаратуры. (Але ня толькі: яскравы довад — шматлікія пахабныя лімэрыкі!) Адметная рыса гэтых вершаў — спалучэньне неўтаймоўнай фантазіі й пэдантычнага захаваньня цьвёрдых фармальных канонаў (Перадмова, А. Х., фрагмэнт) Болей...


Вершы ад А.

Спрынчан Аксана

Паэзія Аксаны Спрынчан асацыятыўна-філасофская. У творчасці паэтэсы гарманічна пераплятаюцца летуценне і драматычная калізія, пачуццёвасць і інтэлектуальнасць, традыцыя і эксперымент. Болей...


Nov. 12th, 2009

  • 1:37 AM
... и чувствовать запах его измены,
и гордо кусать от обиды пальцы,
ее зовут анна, возможно, елена -
больнее всего уходить преждевременно,
хоронить на кладбище, то что началось,
слезами захлебываться словно блевотиной,
в пьяном угаре писать сообщения -
повторять судьбу подруги есенина,
любить до коликов,
страдать до рвоты.
... и знать, что чувства его словно выкидыш,
недолюбленный зародыш, осколок плоти,
да ты и сама не умела ждать,
постоянно думая про кого-то.
... и верить, что скоро он позвонит,
ведь голос его стал наваждением,
но дни проходят, телефон молчит,
не станет галина галиной есениной...

Tags:

Profile

[info]pistonczyk
pistonczyk

Latest Month

November 2009
S M T W T F S
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     
Powered by LiveJournal.com
Designed by Taichi Kaminogoya