время солнышку садится
в ручейке рябит водица
тихо в дальние края
плывет милая моя
на лице печаль разлуки
в воду свешенные руки
далеко за острова
а вчера была жива

здесь не может быть ошибки
здесь от правды не уйти
только радужные рыбки
с ней целуются в пути
вся судьба сложилась криво
как излучина реки
кто столкнул ее с обрыва
и не подал ей руки

там вдали в пучине водной
далеко от мимолетной
нашей радости мирской
встретит царь ее морской
он невесту ублажает
ей навстречу выезжает
на стремительном морже
не моя она уже

молчит мельница не мелет
ветерок по ковылю
подожду пока стемнеет
вслед за милой поплыву

Дай міє, Божзє, мАвло пьЮрко твуЕй мівлОшьчі
Амен;)))

шум стоїть такий, що розмовляти неможливо, навіть якщо кичиш на вухо, нічого не чути, доводиться розмовляти жестами. мені один, з текілою, такий щоб кисленький, і не солодкий! скільки? тепер назад треба штовхатись і не розплескувати. от чорт, мало не вихлюпала, добре що серветку взяла.

раптом - обличчя і погляд. погляд лагідний...агов, пам'ять, пам'ять, коли я з ним і де? відчуваю, що було щось. ну так просто ось таким поглядом не дивляться...
дурдом. ось, принесли, бовтаю лід.
обличчя я всі пам'ятаю, а що воно і коли, звідки і як - ні. блін. як незручно.
мій буксуючий від попереднього лонга мозок поволі крутить свою турбіну. тихо, тихо. він на мене поглядає, посмхінувся, растєрян, зовущій взгляд, кивнув вітально-здивовано, мовляв "ба!" тилі. чьо лі". я теж. знизую плечима якомога нейтральніше, ліва брова вгору здивовано - теж, мовляв, - "а це, - тилі чьолі"? поміхаємось, він знизав плечима. авжеж, я, - мовляв.
ну до біса, лице знаю! губи ці... оцей напівповорот голови...ну хто, хто ти такий? в голові щось таке як з-під товстої криги роїться, якісь тіні...ну нічого не пам'ятаю... ніби й була я з ним. і чи потім він пішов, чи-то поспорили ми тоді за дурню якусь і я вскочила в таксі...чи дзвонили йому весь час, а я псхіанула? чи-то, чи-то чи-то маргарито, да.... в голові пусто, як у відрі. тільки серце бах бах...
гад, дивиться знову. посміхається так вальяжно і з поволокою какіх-то лєт і зім. гад-мармелад... блін...шикарний кросавчєг, плечиська, небритий злегка, але мордяка свіжа. оксамитовий якийсь погляд...блін, ну де я з ним і чим кончилось? як на нього тепер подивитись?

якщо він мені ні, а я йому да (таке якщо й могло буть, то він уже вірогідно мертвий!), - треба подивитись так снісходітєльно, по-королєвскі, мовляв, забудєм ету чюш, у мене все як бачиш добре, і я не сама, як бачиш... не будєм ворошить, да?
якщо він мене да а я йому ні - треба так ніжно-таінствєнно, мовляв, ну шо було то було, я не хотіла, так получилось, і тепер ми знову пересєклісь... зла тримать не варто, ок?.....і посміхнутись, так, посміхнутись оксамитово, погляд опустити при цьому, а посмішка щоб іще туманилась, як вуаль.
а якщо у нас не дійшло? то треба подивитись так, мовляв, как же здєсь скушно, божежмой...нє пошукать лі мнє мєстєчка поуютнєй (в полі зору).

а він на мене все дивиться і дивиться, а я втикаю в коктейль тіпа там спектральний аналіз роблю. або аналізую кількість промілє на око....ну ніяк не згадаю, звідки знаю... і як тепер подивитись? котрий погляд витягнути з-під вій, га?
смокчу з трубочки. да, дуже це увлєкатєльно, втягувать, бовтать лід, втягувати і бовтати знову. ніби у мене в склянці діаманти розсипані. дуже в мене там серйозне. да.
ага, він потягує шот якийсь. чи це віскарь...яка різниця... віями так хлоп хлоп, здається у мене волосся від того ворушиться... ну не дивись на мене так, будь-ласка... кросавчєг... я безнадьожна, ніяк не згадаю, але серце тьохка сильно, значить зачепив ти мене колись...думаю, трагічно, да трагічно у нас щось там...
гм. підійшов ззаду, стоїть. чую подих біля шиї. важка артилерія...відсуваюсь в бік, типу говорю з подружкой.

щось ніби розвиднюється...здається був тоді листопад, в сенсі листя падало. чи перші сніжинки. і він мене проводжав. і потім раптом він зайшов і не роззуваючись, ще в коридорі якось одяг весь сповз. і потім лежав розкиданий той одяг по підлозі, від коридора до спальні...і я його гладила по голові... і такий гарячий, і хвиля така всередині накочувала...і після того тихо сльози навіть. відверталась...

гм. знову відійшов. намагається не звертати уваги, але все одно, боковим зором дивиться в мій бік... ммм...
шось є в нім від мого улюбленого Він Дізеля. ну, прес може не ....блядь. яка ж я дура. ми на переговорах були. і справа була у нас, вони нашу вели...а я тоді ще... літо було, жаріща. я машину припаркувала чорт зна де, поки дійшла, вся змокріла...він мені води...розлучений, колишня його теж юристка, переді мною працювала. вірніше перед тим, який переді мною. як його...а я тоді впіймала погляд, коли про дью діліженс говорили, і всі діла...і ще подумала, навіщо це все мені, навіть в жж написала. уявила весь хід подій, - ну кружево, зустрічі, недосип, червоні очі, таємні зустрічі, потім все одно сльози, ніч, вітер... новий рік нарізно...
ех. піду в туалет схожу краще, блиск увесь з'їла з губ. де там, до речі наші поділись? ану, піду пошукаю. але спочатку в туалет.

ось він дивиться мені услід, ми усміхаємось один одному і я ввічливо махнула рукою,- рада бачити. вірніше,побачимось, па.

і листя, яке тут ще не виросло, десь в іншій реальності, повільно крутиться, падаючи з гілок. або може, ті, що не випали тут, перші сніжинки десь там лягають мені на вії, він тримає мої руки і дихає на них теплом. сніжинки тануть, і ці губи, посмішка і погляду оксамит... я кладу долоню на його стрижену голову і думаю, що якесь дежавю, це ніби уже колись десь було...

багато хто вчора танцював-дріпотів в Палаці Спорту на Гоголь Борделло і открився їм чакровий свіщщ.
я же з уважаємим, яке щоправда, вчора танцювало-дріпотіло теж, пішла на випь-канцерт до клюби Спліт. як добре, що позакривали казіна! автоматично в місті стало одразу багато клюбів з пристойним інтер'єром, куда в махеровом светрі не підеш, з пристойним туалетом, люстрами і охраной. читий тобі ну йорк.
подивитись на соплємєнніка прийшли випь-жук і випь-жаба: публіка з гамурной тусовкі, - в основном з прожидью або азійщинкой.
также були інострань, подпісниє фрікі і звьозди сцени, витірани ума і колишні наркомани, синки партійной еліти і діючі наркодилери.
в общєм, блєск і ніщєта в бльостках. "регулярна" тусовка начьнова кієва, яка кочує з клуба в клуб, від нговинки до новинки, склюзів і всьотакое. спочатку крутив якийсь ді-джей, неплохо крутив, я наполнілась двома коктейлями і не желала большего уж.
но тут як чорт із табакерки вскочив Гудзь і сотоваріщі. один еквадорець з його табора начв жеч, кричать в мікрофон і заводить шарманку на полну катушку. похож він був толі на ліцо кавказкой національності з города Пятігорска (в кепкє), толі на островітяніна з "сокровіщщ Агри" по Конан Дойлу.
В общім почалась двіжуха, стали танцювать юниє бєстії, одна румунка, одна француженка і одна просто отпад яка юна бестія, з огоньком. далі якийсь бородань-дід мороз з команди Гудзя став підкамлувать і поливать всіх бонаквою.
Нарід вахує побіг танцювать да подьоргуваця, як ніби їх били струмом. ніхто не міг стояти прямо і спокійно. з другого поверха звисало і мерехтіло довольне єбало Фоми, запливше лоєм. Гудзь скинув футболку і став накидуваться на публіку, скакать і співать, обнаживши біле тіло з ребрами. прес, нада сказать, у нього такими природними кубиками, ні грама жира. таким на гламурних картінках журнала "Пробудісь!" малюють Христа.
Короче, Гудзь має дуже позитивну енергетику, і належить до біоса. недарма до нього лізла стара хвойда МАдонна щоб соснуть енергетики і зарядить провоняну каббалістічєским мотлохом батарєйку. але добре, що з Гудзя де сядеш там і злізеш. до речі, на прес-конференці тема мадонни була табу, і всіх журналістів про це попередили. Гудзь масомодстатний музикант, шо його всі тичуть той мадонной, заїбали.
карочє я оце щойно приїхала, бо завтра виступать, а всі ще лишились і танцюють вовсю.
дивилась я на тусовку і подумала: всі здохнем. будем валятись в трунах.
а пока шо - ахуєнна, зіс із Гогол Борделло, репрезент ю.

з сінекдахай нічога не выйшла, а раней было іначай, і, калі зроку невыносна, можна было глядзець фільм неяк дабратой. жыццё стала незваротнай падлёднай рыбалкай, а ты штосекунды азіраешся: чорт, я ж не цюлень, халодна мацьтваю. сілаў ніякіх няма, і локаць стукнула - адзін локаць, два разы. трэба пачціць усё гэта хвілінай мычання, а потым увогуле - не рухацца, не размаўляць, фатаграфуюць з такой агромнай вытрымкай, якой мне дай бог, нават памойму ўжо даў. і тут пачынаеш паспяваць многа ўсяго: лічыць узор (тры-пяць, напрыклад, тры-пяць, потым адзін), сачыць краем вока за фонавымі нягоднікамі і кусаць бітыя локці, калі дон карлеонэ прыхвараў (няхай ён памрэ ў таматах, не ў апельсінах, паліты ўнукам, а не слязьмі - адным словам, пазней). хачу ведаць слова, якім апісваецца тое, што я мычу пра рытм і працягласць. а некаторых персанажаў бог робіць маладымі італьянкамі, з імі нібы падпісаны кантракт, паводле якога выйсці на святло можна пры ўмове, што ты неадкладна глупа загінеш у наступным кадры, каб было шкада тваёй юнай красы і недаўгавечнасці. кіно ў тры гадзіны - кароткачасовае, як усе нашыя ападкі, а танчыць у вечнасці разам з каралевічам маркам.

щось таки є в цьому відео.я задумався про раптову стихійність та темний бік вуличної контркультури.урбанні "пацики".

і пародія на "Stress"

Штосьці раней я ніконлі не задумвалася, як выглядае 31-ці гадовы таленавіты, амбіцыёзны і вельмі цікавы (ІМХО) галрэд рускага Esquire - Піліп Бахцін (Филипп Бахтин). От яго фота.




Як-небудзь я абавязкова напішу, чаму я вельмі моцна люблю чытаць гэты часопіс, чаму зьбіраю старыя нумары і дзе я іх бяру:), а таксама чаму нядаўна я пачала здраджваць Esquire з GQ, Playboy i Cosmopolitan.
А сёньня я хчау толькі спаць - доўга і шчасьліва:)

Мармазяўр супраць Жабавока: Льюіс Кэрал па-беларуску.

Інтэрвію зь Верай Бурлак і Максам Шчуром - перакладчыкамі "Люстрасьвету".

Тамсама можна знайсьці пераклады ключавых вершыкаў з другой часткі "Алісы" ў двух вэрсіях.

У ПДФ-вэрсіі - старонкі 14 і 15.

Як вам здаецца, чый "Jaberwocky" круцейшы - стараславянскі Максаў ці хармсаўскі Верын?

Дарэчы, нядаўна абнавіўся віртуальны часопіс Макса Шчура - Невідочнае месца. і тым больш часопіс цікавы, што аўтар ці не ўсяго там - сам Шчур.

Такія вось чытанкі.

озадачилась тем, что мой первый в жизни моб который я милостью б-г и чудом не проебала за больше чем 2 года юзанья(раньше редкий телефон задерживался у меня больше чем на пол года) не плохо бы сменить. особенно с тем, что после пятого последнего паденья в душ он стал работать не так хорошо, как раньше. телефонного дискурса я всегда сторонюсь. бессмысленно лажу по инет магазинчикам в поисках чего-то что могло бы меня воодушевить. ничего не нашла пока, зато нашла всякой неведомой и загадочной хуйни. например, вот такой вот:




не нашла ни одного отзыва, подозреваю, что все купившие пытаюцца разобрацца как он работает и им не до отзывов...